Музей Івана Гончара

Віддавна величні пагорби, що височіють в Києві на правому березі Дніпра і тягнуться далеко вниз за течією, були святою землею для загадкових цивілізацій, слугували надійним прихистком для духовного подвижництва, ставали осередками науки і культури.

Саме на цих святих горах поставали храми українського духу, що впродовж віків оберігали нетлінні скарби народу, а з тим – забезпечували його незнищенність, спадкоємність традицій, формували надійні орієнтири подальшого поступу.

Символічно і вочевидь не випадково саме тут в середині минулого століття звитягою життя однієї людини було закладено підвалини потужної твердині українства, що вже у нашу, новітню, добу відкриває широку браму усім спраглим духовного причастя нації.

Цим самозреченим будівничим став мистець і збирач Іван Гончар (27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), народний художник України (1990), один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України. Постать цього дивовижного чоловіка і його невмируща справа достатньо широко висвітлювалася в пресі.

Однак тема Українського Храму Культури і його Фундатора все ще залишається нагальною в нашому суспільстві. Отож, перегорнемо окремі сторінки цієї історії…