Розмістити подію →
Сьогодні 21 січня 2018 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні
Замки, фортеціЛьвівська обл.

Жидачівський замок

 

Городище (замчище) знаходиться на північній околиці міста Жидачів, який розташувався на правому березі річки Стрий. Перша письмова згадка про Жидачів (під назвою «Удеч» або «Зудеч») зустрічається в письмовому джерелі під 1164 роком. Археологічні розкопки показали, що літописний Зудеч складався з значного за площею комплексу пов’язаних між собою укріплених і неукріплених поселень. Жителі Зудеча перебували під захистом двох городищ, розташованих на відстані близько 800 метрів один від одного.

У давньоруський період на території нинішнього Жидачіва виникло городище, яке зайняло, злегка вигнутий у плані, горбистий мисовідний кряж, витягнувшийся по осі північ-захід-південь. Верхня площадка кряжа піднімається над навколишньою рівнинною місцевістю на висоту близько 20–25 метрів. В наші дні практично неможливо відновити первісну конфігурацію мису, оскільки в більш пізній період його рельєф сильно видозмінили в ході будівництва польського замку.

В наші дні русло річки Стрий знаходиться на відстані близько 700–750 метрів від городища, але в період розквіту Зудеча русло річки мало інші обриси — річка протікала неподалік від підніжжя мису з городищем, з його північної сторони. Зараз територія на північ від укріпленого пагорба відома під інтригуючою назвою «урочище Кораблище», що, ймовірно, натякає на існування десь у цій місцевості річкового порту. Із західного боку доступ до схилів додатково прикритий водами озера, яке в наші дні має розміри близько 300×300 метрів. Заболочені ділянки на північ від озера вказують на те, що колись воно могло мати вдвічі більшу площу.

Під час будівництва Жидачівського замку була не тільки змінена структура рельєфу мису, а й зруйнований майданчик городища, причому настільки сильно, що відновити первісний план укріпленого поселення поки не представляється можливим. Припускають, що городище могло займати весь простір мису, тобто територію довжиною близько 350 метрів і шириною близько 60–100 метрів. Про укріплення городища цього періоду інформації мало. Враховуючи значну висоту пагорба, можна припустити, що на його вершині могли насипати невисокі вали і поставити дерев’яні укріплення, які могли доповнювати потужний природний захист. Ймовірно, найбільш грунтовні зміцнення перебували з підлогових (найбільш доступних) сторін городища — з півночі і півдня. З північно-західної сторони пагорба були зафіксовані сліди старої дороги, що веде до городища. Ця дорога представляла собою терасу шириною близько 2,5 метрів, яка врізався в схил пагорба. Дорога обгинала дугою північний, західний і частково південний схил майданчика кряжа. Забудова городища, як показують дослідження археологів, була представлена дерев’яними наземними будовами.

Вдале розташування городища, а в подальшому і замку, на значній височині в оточенні рівнинній місцевості в долині судноплавної річки, дозволяють говорити про стратегічно вигідному положенні укріплень, як з точки зору контролю прилеглих околиць, так і з точки зору оборони.

В 1241 році монголо-татарські війська Батия підійшли до міста. Повідомляється, що Жидачів, обложений кочівниками, хоч і був грунтовно зруйнований, але так і не піддався ворогові, проте незрозуміло, про які саме укріплення йдеться. Можливо, поселення в долині річки було захоплено і зруйновано, тоді як укріплення городищ (або одне з городищ) могло витримати атаки противника.

У 1257 році в укріпленнях на пагорбі закріпився гарнізон монголо-татар і бояр-зрадників, проти яких виступив Данило Галицький, війська якого захопили і зруйнували Жидачівському городище.

У 1393 році Жидачів отримав Магдебурзьке право. Протягом століть містечком управляли старости, резиденція яких знаходилася у замку.

8 січня 1448 року Ян (Іван) з Чижова, краківський каштелян, староста Жидачіва та Кракова, який раніше закликав міщан на добровільних засадах брати участь в будівництві укріплень Жидачіва, в документі повідомляв, що жителі містечка своїми силами звели частину укріплень замку. При цьому міщани висунули таку умову: якщо замок у майбутньому буде знищений, жителі міста не зобов’язані знову зводити його зміцнення або займатися його ремонтом. У той же час Ян запевнив міщан, що з них не будуть вимагати постійно охороняти замок, але в разі нападу городяни повинні були забезпечити оборону укріплень.

Пагорб, який раніше займало городище, штучним чином видозмінювали, щоб підготувати його до оборони і розміщення тут нових замкових укріплень. В ході цих робіт збільшували крутизну схилів і вирівнювали майданчик. Горбистий масив, який колись мав цілісну структуру, був штучним чином розсічений двома глибокими і широкими клиноподібними рвами, які розділили кряж на три окремі платформи-майданчика (північну, центральну і південну). Складно точно сказати, в який саме період історії замку з’явилися ці рви, можливо, вони заглиблювалися з плином століть. Схили височини досить круті і вже самі по собі, без штучних укріплень, створювали серйозну перешкоду на шляху ворога. Вершина пагорба (центральна площадка) була захищена дерев’яно-земляними укріпленнями — невисокими валами, частоколами, дерев’яними баштами.

Центральний майданчик кряжа (її якраз і займав замок) мала в плані форму неправильного чотирикутника розмірами близько 100×60 метрів. Північний майданчик був неправильної трикутної форми з довжиною сторін близько 70 метрів. У її центральній частині знаходиться рівна платформа 1,5-метрової висоти розмірами орієнтовно 40×40 метрів. Крутизна схилів була посилена штучним шляхом, в результаті чого схили спускалися в долину під кутом 45–60 градусів. Південний майданчик був неправильної чотирикутної форми розмірами близько 40×60 метрів. Відомо, що основні укріплення замку знаходилися на центральному майданчику кряжа, але, ймовірно, якісь допоміжні фортифікаційні споруди могли існувати на південній і північній майданчиках.

Через рви, що відокремлювали центральну площадку замчища від північної і південної платформи, ймовірно, були перекинуті дерев’яні мости, які в разі військових дій було легко демонтувати, перетворивши форпост в ізольоване укріплення. В наші дні північна і центральна платформи з’єднуються вузьким земляним насипом 2-метрової ширини, що простягнувся через рів, але поки не зовсім зрозуміло, чи завжди сполучення між площадками здійснювалося по цьому насипу або ж колись на його місці міг перебувати дерев’яний міст. Жидачівський замок був відокремлений від міської забудови озером. Посеред озера була споруджена дамба, яка ділить його на дві частини з боку міста в бік замкової гори.

Жидачівський замок

У 1648 році в розпал козацької війни Б. Хмельницького в Жидачеві активізувався рух повстанців, яке очолив православний священик Ілько і його зять Федір. Повсталі взяли штурмом замок і знищили всі судові книги і документи, які там зберігалися. Невідомо, наскільки сильно постраждав замок в період козацьких воїн.

У 1661 році була складена «Люстрація», в якій було описано оборонні споруди замку, а також його окремі внутрішні будови. В цей період зукріплення замку були представлені дерев’яною огорожею (можливо частоколом), яка оточувала замковий двір. Кути оборонного периметра посилювали 4 дерев’яні вежі. Житлові та господарські споруди були представлені чотирма дерев’яними будівлями. На території замку в той період існувала каплиця.

В 18-початку 19 століття на замчище ще знаходилися адміністративні будови Жидачівського повіту, тут же зберігалися актові документи місцевих і земських судів. Іншими словами, замок в цей пізній період все ще перебував у відносно непоганому стані. Але, очевидно, замок, чиї колишні оборонні функції в 18 столітті вже були не затребуваними, поступово старів. В умовах війн того часу укріплення на пагорбі вже не відповідали новим віянням. Відомий дослідник оборонної спадщини України Орест Мацюк повідомляє, що документи цього періоду «дають настільки детальний опис фортифікацій і будов замку, що можна відтворити не тільки кожну окрему споруду, а й інтер’єр кожної кімнати, перелік картин, меблів і посуду, які були в цих кімнатах. Навіть зазначено, матерією якого кольору були оббиті крісла».

У 1767 році староста Жидачіва Михаїл Жевуський планував за свій рахунок відновити Жидачівський замок, проте, ймовірно, його плани не були втілені в життя і укріплення продовжували старіти і руйнуватися.

У 1980–1990 роки на території Жидачівського городища протягом ряду польових сезонів проводились розкопки під керівництвом львівського археолога Ореста Корчинського. Зокрема, археологи працювали в Жидачеві в 1982, 1983, 1985, 1986, 1993, 1998 і 2000 роках. В ході розкопок на території городища був виявлений потужний багатий знахідками культурний пласт княжого періоду — 12–13 століть.

На північно-східному схилі були зафіксовані залишки земляного валу городища. Його висота — 0,5 метрів, ширина біля основи — 3 метри, довжина — близько 27 метрів. На північно-східному схилі зафіксовані залишки рва шириною 3 метри і глибиною 0,8 метрів. Товщина культурного пласту на північному майданчику досягала 1,5–1,7 метрів. Археологічний матеріал цієї ділянки представлений численними уламками глиняного посуду, типової для 12-початку 14 століття. Серед знахідок траплялися фрагменти плитки з властивими для 14–17 століть формами.

У східній частині площадки розкопана площа близько 300 м2. Культурний пласт розкопу містив матеріали 11–17 століть. В будинках виявили залишки глинобитних печей і згорілі дерев’яні підлоги. Велика кількість знайдених обвуглених конструкцій і цвяхів свідчить про те, що стіни і перекриття будівель були дерев’яними. У будинках знайдено велику кількість уламків всілякого глиняного посуду 12–13 століть, різних предметів побуту і кілька прикрас. Численними були знахідки залізних виробів, виготовлених місцевими ковалями. Ці знахідки представлені різноманітними предметами побуту (ножі, ключі, замки і скоби до них) і господарського призначення (ковані цвяхи, обручі для бочок і відер, фрагменти ланцюгів, рибальські гачки і т. п.), зброєю (наконечники стріл для лука та арбалета, бойові сокири, мечі), спорядженням вершника (фрагменти кольчуг, пластини легких панцирів, всілякі пряжки, підкови для взуття) та коня (вудила, фрагменти стремен, підпружні пряжки і підкови).

В наші дні чіткі лінії височини, займаної городищем і Жидачівським замком, добре виділяються на тлі навколишньої місцевості. Всі три майданчика замчища добре «читаються». Північний і центральний майданчики не забудовані, південний майданчик частково зайнятий недавно зведеним пам’ятником. Потужні розрізи-рви, що відокремлюють центральну площадку пагорба від його північної і південної частин, підкреслюють значний масштаб виконаних робіт, спрямованих на посилення обороноздатності пагорба. Через північний рів простягнувся невеликий земляний міст-насип, південний рів суцільний — якщо тут і був перехід, то він здійснювався за допомогою дерев’яного моста. У північній і північно-східній частинах мису, на схилі височини, збереглися незначні по довжині відрізки валу і рва городища. Слідів інших укріплень городища/замка на поверхні землі не видно.

Жидачівський замок

Адреса: Жидачів, Жидачівський район, Львівська обл.

вгору