Розмістити подію →
Сьогодні 22 серпня 2017 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні

Як відбирають німецьких суддів: чи завжди перемагають найкращі?

30 липня 2017
Як відбирають німецьких суддів: чи завжди перемагають найкращі?

Судді є представниками третьої влади у Німеччині. Вони незалежні і якоюсь мірою недоторканні. Проти їхньої волі їх не можна навіть перевести на інше місце роботи. Як же вони потрапляють на таку могутню посаду?

Правосуддя — це не більше, ніж голос права, вважав французький теоретик держави та права Шарль Луї де Монтеск’є (1689–1755). Саме він сформулював класичну концепцію поділу влади у державі, згідно з якою судова влада, поряд із законодавчою і виконавчою, є її третьої гілкою, яка маю свою чітку роль. 250 років потому реальність виглядає дещо інакше.

В Україні 27 липня Вища кваліфікаційна комісія суддів оприлюднила списки 120 переможців конкурсу на посади у новому Верховному суді країни — в рамках судової реформи. Результати конкурсу вже піддали критиці представники громадських організацій. У Німеччині, яку в цьому світі завжди шанували за верховенство права, незалежність судової влади останніми роками теж була дещо дискредитована. Лунають закиди, що судочинство, мовляв, іноді є тою самою політикою, тільки іншими засобами. Чи так це насправді?

Вибори або торги?

У Німеччині — понад 20 тисяч суддів. У своїй діяльності вони «не обмежені вказівками». Суддів у ФРН призначає кожна з 16 федеральних земель, як правило, її міністерство юстиції. Коли ж ідеться про призначення федеральних суддів, має застосовуватися принцип «відбору найкращого кандидата». Цього вимагає конституція. Насправді ж процедура відбору суддей є непрозорою.

Конституція ФРН передбачає відбір суддів за «принципом найкращого кандидата»

Суддів п’яти найбільших федеральних судів (Федерального верховного суду, Федерального соціального суду, Федерального адміністративного суду, Федерального фінансового суду та Федерального суду з питань праці, але не Конституційного суду) призначає Комітет з підбору суддів. Це орган, який приймає рішення таємним голосуванням та складається з 32 членів. До нього належать 16 земельних міністрів юстиції та 16 призначених Бундестагом експертів, які не обовязково мають бути депутатами, проте повинні мати юридичну кваліфікацію. Рішення Комітет приймає простою більшістю.

Відповідно до політичних розкладів на земельному та федеральному рівнях, фактично усе вирішують правлячі нині в Німеччині Християнсько-демократичний і Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС) та Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Ці партії формують широку коаліцію в чинному Бундестазі, до них належить і переважна більшість земельних міністрів юстиції. Інші партії Бундестагу відіграють у Комітеті, в найкращому разі, другорядну роль. Щороку постає питання кількох призначень до п’яти федеральних суддів, тож дві провідні партії, як правило, заздалегідь обговорюють між собою «кадрові пакети». Зелені та Ліві вже давно вважають такий порядок речей нонсенсом. Колишня голова комітету Бундестагу з правових питань, представниця нині опозиційної партії Зелених Ренате Кюнаст (Renate Künast) у 2014 році чітко сформулювала своє обурення: «Хто заважає або з якихось причин не подобається (провідним партіям, — Ред.), того не обирають».

Скарги конкурентів накопичуються

Це змогла відчути на собі одна відома юристка, яка 2015 року претендувала на посаду судді Федерального верховного суду, але її кандидатуру двічі відхилили. На посаду її запропонувала міністерка юстиції Нижньої Саксонії від Зелених Антьє Нівіш-Леннарц (Antje Niewisch-Lennartz). Призначений був натомість кандидат, близький до ХДС. Згодом юристка програла справу ще й у вищому адміністративному суді у Люнебургу, куди вона подала позов щодо порушення принципу «відбору найкращого кандидата». Через такі випадки менші партії вимагають термінових реформ у процесі відбору суддів. На їхню думку, домовленості є непрозорими. Згідно з документами, рішення приймаються без проведення особистих співбесід з кандидатами. Заборона розголошення інформації після виборів, як вважають критики, робить ситуацію ще гіршою.

Дедалі більше кандидатів-невдах, які претендували на посади у п’яти федеральних судах, висловлюють сумніви в об’єктивності рішення Комітету з підбору суддів та захищають себе. Вже у 2014 році видання Der Spiegel анонімно процитувало юриста, безпосередньо причетного до процесу відбору суддів, який пояснив, що «деякі особи не є бажаними, але про відомву їм відкрито не оголошують».


Суперечливі призначення до Конституційного суду

Об’єктом суспільної критики час від часу стає навіть кадрова політика найвищого німецького суду — Федерального конституційного. На відміну від п’яти федеральних судів, суддів Конституційного суду обирає орган, що складається з 12 депутатів. І тут процес непублічний. Гідною критики таку ситуацію вважає навіть чинний голова Конституційного суду Андреас Фоскуле (Andreas Voßkuhle). Він ще багато років тому написав в одному коментарі до Конституції: «Це правило у значній частині фахової літератури справедливо називається неконституційним».

Голова Бундестагу, представник ХДС Норберт Ламмерт (Norbert Lammert) ще 2012 року дивувався, як мало «легітимності» потрібно суддям для того, щоб потрапити до Конституційного суду. Як він виявив, «дещо дивно», що вимоги до відбору суддів Конституційного суду є нижчими, ніж у випадку з вибором уповноваженого із захисту особистих даних або уповноваженого у справах військовослужбовців.

Проте партійно-політичний «надмірний контроль» над призначення суддів до головних судів країни все ж рідко піддають відкритій критиці. Історичне обґрунтування такого політичного контролю — як-от зловживання судовою владю у часи нацистської диктатури — вже давно віджило своє. Зараз партії використовують цей привілей також у власних інтересах. Голова Спілки суддів ФРН Єнс Ґніза (Jens Gnisa) непрямо зазначив це у своєму коментарі Deutsche Welle щодо ситуації у Польщі: заплановані там реформи «дозволять націонал-консервативній урядовій партії поширити владу на судову систему Польщі та визначити новий склад судів на власний розсуд».

Джерело: DW.COM

Дивіться також


вгору