Розмістити подію →
Сьогодні 17 вересня 2019 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні

Як Трамп грається з кризою

 
Як Трамп грається з кризою

США дійсно мають проблему з мігрантами. Та замість того, щоб вирішувати її, застрягли з тим, хто лише розділяє націю

12 квітня я відвідав найбільш переповнений кордон, що проходить між Америкою і Мексикою — контрольно-пропускний пункт Сан-Ісідро в Сан-Дієго. Під охороною американського прикордонного патруля я пройшов вздовж кордону — якраз туди, де закінчується новенький, ґратчастий сталевий бар’єр заввишки більш ніж у 5 метрів, і починаються пагорби і скелясті долини, що притягують до себе контрабандистів наркотиками, прохачів притулку та нелегальних мігрантів.

І це дуже тривожна картина.

Відповідно до Митно-прикордонної служби США, з жовтня вздовж цілісінького південно-західного кордону — з Каліфорнії через Техас — було затримано 190 тисяч «сімейних союзів» (дитина до 18 років з батьком чи легальним опікуном), які нелегально пройшли туди з Мексики, супроти 40 тисяч торік. А це приріст у 374 %.

І близько 30 % цих затриманих попросили притулку — супроти 1 % кілька років тому.

Притулок — це гуманітарний статус, що надається через страх переслідування на своїй рідній землі. Багато з цих запитів є законними, та деякі люди мігрують через економічні причини — тобто користуються цим законним процесом. Але якщо ти вже в США, і просиш притулку, то в тебе є хороші шанси лишитись — легально чи нелегально.

Нам необхідні нові стіни.

135 тисяч дорослих і 36 тисяч дітей були затримані, оскільки потрапили сюди нелегально. Більшість цих мігрантів прийшли з Гватемали та Гондурасу (для яких президент Трамп нещодавно вирішив — це неймовірно — урізати гуманітарну допомогу), але підходять сюди до відкритих кордонів й з такої далечини як Гаїті та Африка.

За цілий день, проведений там, я як ніколи сильно упевнився в тому, що ми маємо реальну міграційну кризу, і що рішенням є висока стіна з великими воротами — великими, втім розумними.

Без високої стіни багатьом американцям бракуватиме упевненості в тому, що ми можемо контролювати наші кордони, і відтак вони виступатимуть проти послідовної міграції, якої ми потребуємо. Та щоб ця стіна мала великі ворота, мусить бути хтось кмітливий та милостивий. Хтось, хто би сказав: «Крім людей, які мають підстави просити про притулок, ми також будемо приймати мігрантів — такими темпами, при яких вони зможуть належним чином бути поглиненими нашим суспільством і робочою силою, і ми будемо заохочувати тих, хто подається на візи, чиї енергія і таланти збагатять і просунуть наше суспільство вперед». І це антонім тій нестратегічній, надто вже вибірковій і хаотичній міграційній «системі», яку ми маємо нині.

Це система, в якій мільйони людей могли перетнути кордон країни нелегально, або пересидіти свої візи. Чи перетнути кордон і попросити притулку, а потім розчинитись у суспільстві, очікуючи на свої слухання. Або привести родичів через програми возз’єднання сімей. І байдуже на можливий вплив на общини та ресурси для соціального забезпечення, чи можливість та здатність цих людей асимілюватись і робити свій вклад у суспільство.

І ця божевільна «система» говорить, щоб іноземні студенти, які приїжджають сюди легально — для вивчення комп’ютерних наук, медицини, дизайну чи інженерії — після випуску виїжджали, водночас пропонуючи міріади можливостей для захисту тих, хто прибуває нелегально чи виграє свій в’їзд у лотерею. Ми не можемо більше дозволити собі такий нераціональний підхід, якщо хочемо підтримувати мережу безпеки, охорону здоров’я, а також освітні обіцянки, які ми надали людям, які вже тут.

Насправді, якщо ви промігрантські — ось як я, то маєте визнати те, що ця безсистемна «система» здолала прикордонну службу, міграційні суди, а також посприяла обранню Трампа. Опитування, проведене Державним науково-дослідним інститутом релігії та виданням The Atlantic у травні 2016 року, з’ясувало, що 48 % білих американців робітничого класу погодились, що «все настільки змінилось, що я часто відчуваю себе як чужак у моїй власній країні».

І в часи, коли все більше і більше країн розділяються через стрес від екологічних, демографічних, криміногенних і технологічних чинників, ми просто не можемо взяти кожного, хто покажеться на нашому кордоні.

Має бути компроміс. Як написав цього місяця у своєму розумному есе про еміграцію для The Atlantic Девід Фрум: «Якщо ліберали наполягають на тому, що лише фашисти будуть дотримуватись кордонів, то виборці будуть наймати фашистів робити те, від чого ліберали відмовляються».

І фанати Трампа мають усвідомити, що так, стіни працюють — але лише в парі зі стратегією, що говорить: «Ми збираємось не лише будувати стіни».

Ми також збираємось інвестувати в стабілізацію країн, звідки так багато людей просять притулку в Америці; пом’якшувати кліматичні зміни, перенаселення та урядові стреси, які розділяють ці країни; радіти суттєвому внеску, який забезпечив Америці стабільний потік легальних, ефективних і високоінтелектуальних мігрантів; осягнути нашу історичну роль як раю для тих, хто втікав від реальних переслідувань — так, наскільки ми тільки можемо — тому що наша країна була заснована людьми, які робили те ж саме; розширювати нашу судову міграційну систему, щоб швидко приймати тих, хто заслуговує на притулок, і репатріювати тих, хто ні.

На жаль, всі дії вимагають від президента готовності бути здатним створити національний міграційний компроміс. Натомість ми застрягли з тим, хто лише експлуатує кризу на кордоні та використовує цю «стіну», щоб розділяти націю та активізувати електорат.

Чи, як постановив Фрум: «Ті безпричинні звірства адміністрації Трампа шокували свідомість, і провалились навіть у наших умовах. Призначені для стримувань, вони не стримують. Вони лише досягають успіху в протидії радикалізації ліберальної думки, аби заплямувати майже всі міграційні міри проти тих, хто не є злочинцем, як жорстокі, расистські та неприйнятні».

Що за жахливе марнування кризи.

Оскільки людську трагедію вже добре висвітлили, я хотів зрозуміти, як ця система стіни працює. Прикордонний патруль взяв мене на самий кінець щойно збудованого бар’єру, що простягається на схід від Сан-Ісідро приблизно на п’ять миль вздовж кордону Каліфорнії з Мексикою. Ця нова стіна складається зі сталевих грат заввишки майже 5 метрів, а потім дороги, за якою наглядають телекамери та інші сенсори, за якими слідують більш ніж 9-ти метрові сталеві грати, більшість з яких не завершені.

Там, де ця в основному непроникна система закінчується, як пояснює Прикордонний патруль, починається людська контрабанда. Вони відправляють групу мігрантів у «сімейні об’єднання» через непроходимі пагорби. І ця група намагатиметься негайно здатись команді Прикордонного патруля і попросити притулку.

За законом, кожен, хто просить притулку, мусить відбути «слухання щодо обґрунтованості страху переслідування», аби визначити, чи є підстави для такого запиту. Поріг низький, і в мексиканському місті Тіхуана ходять листівки, де людей повчають, що саме треба казати для проходження інтерв’ю, аби претендувати на офіційне слухання перед міграційним суддею.

Якщо ці некриміналізовані нелегали у своїй групі мають при собі дитину, то Прикордонний патруль зобов’язаний надати спеціальне місце в машині, щоб транспортувати їх до установ Митно-прикордонної служби в Сан-Ісідро. Якщо вони нездужають, прикордонні агенти зобов’язані доставити їх до місцевої лікарні. Це створює проблеми всім місцевим приміщенням швидкої допомоги.

В той час як прикордонні агенти зв’язані процесом прийняття сімей, що просять притулку, контрабандисти людьми перекидають іншу партію мігрантів переходити кордон ген за їхньою долиною. Це люди, які не хочуть просити притулку, тому що в них є судимості, їх проганяли зі США раніше, чи які транспортують наркотики чи просто хочуть нелегально ввійти, щоб знайти роботу.

«Ми не маємо ресурсів, аби мати справу з великою кількістю сімей з дітьми, що просять притулку», і водночас «ловити тих, хто хоче пройти нелегально. І ці контрабандисти знають про це», — пояснив мені представник Прикордонного патруля.

Щойно сім’я попросила притулку, як вона вже опиняється в нашій легальній системі та чекає на слухання, а якщо вони мають з собою неповнолітнього, то дитина не може перебувати на митниці довше ніж 20 днів. І — на щастя — відтоді як Трамп згорнув свою політику «нульової толерантності», батьки та діти не можуть бути розділеними, якщо тільки один з батьків не видається таким, що становить смертельну небезпеку для дитини. (Втім, навіть це суперечливо, так як стандарти батьківської поведінки чітко не визначені, а також через те, що тисячі дітей, розділених початковою політикою Трампа, досі не враховані.)

У будь-якому разі, сьогодні якщо сім’я може пройти інтерв’ю на обґрунтованість своїх побоювань, усі її члени мають бути звільнені всередині Америки протягом 20 днів, очікуючи на зустріч з міграційним суддею, що може зайняти два чи три роки через велику кількість заявок. Тож вони зливаються з Америкою. Дослідження показують, що більшість з’являється на свої слухання, а десятки тисяч — ні.

Як я сказав, багато з тих сімей відповідають умовам надання притулку, інші ж просто шукають роботу. Однією з причин того, що багато прохачів притулку заходять на територію нелегально, полягає в тому, що на офіційних пунктах пропуску їм повідомляють, що в зв’язку з обмеженою чисельністю штабу, щодня обробляється лише невелика кількість заявок на притулок, а тому мігрантам необхідно зачекати в Мексиці. Та в результаті такої навали заявок усе більше і більше людей, які справді хочуть втекти від переслідувань, відштовхують все далі й далі в черзі на слухання.

Офіс Митно-прикордонної служби в Сан-Ісідро має приміщення для тимчасового утримання 300 людей, будь вони прохачі притулку, нелегальні мігранти, схоплені деінде на кордоні, ті, кого необхідно репатріювати, чи наркоконтрабандисти, на яких чекає слідство. Кожен проходить медичний огляд та співбесіду, щоб визначити, яким законним шляхом слід далі йти.

Та це забирає час. Члени конкуруючих банд не можуть утримуватись у одній кімнаті, хворі не можуть бути зі здоровими, молодих чоловіків не можна розміщувати з молодими дітьми, з якими ті можуть поводитись жорстоко, а геям і трансгендерам не можна в одну кімнату з людьми, які можуть їх образити. Кожне обмеження звужує кількість кімнат, придатних для утримування людей — і це в найбільшій, найкращій установі, яку ми маємо. Інші, що вздовж кордону, куди більш хаотичні та переповнені.

Більше того, згідно з правилами, кожного арештованого мають перевіряти кожні 15 хвилин, аби переконатись у тому, що ні з ким іншим у цій кімнаті не поводяться жорстоко — а статус затриманого реєструють у системі комп’ютера. Все це вимагає величезної кількості персоналу та часу. Як результат, працівників митниці знімають, щоб, скажімо, зайнятись потоком нелегальних мігрантів — тож нині вантажівка, що має точно в зазначений термін доставити інвентар чи їжу з Мексики, може простоювати десь 7 годин замість 30 хвилин.

Що трапляється з тими десятками тисяч не криміналізованих мігрантів, яких затримали та для яких немає місця в кімнатах для утримування? Все що хочеш, залежно від статусу. Якщо ти дорослий одинак з Мексики, тебе може швидко репатріювати Управління міграційного та митного забезпечення (зараз у них під вартою понад 50 тисяч незадокументованих мігрантів, більшість яких учинили кримінальні правопорушення, та деякі просто нелегально перетнули кордон). Якщо ти одинак або сім’я з Центральної Америки без судимості та раніше учиненого міграційного порушення, і в установах митниці поблизу того місця, де тебе затримали, немає вільної кімнати, найбільш ймовірно, що тебе перемістять до місцевої соціальної організації, чи довіреного міграційного притулку в прикордонному містечку зі запискою з’явитись у суді в певний день. Ти можеш лишитись там, чи переїхати всередину країни.

Тут вам нагадують: незаконна міграція — це питання закону і порядку для людей в деяких прикордонних містах, але не в інших. У Сан-Ісідро, як стверджують у Прикордонному патрулі, коли кордон був широко відкритим чи мав слабку загорожу, так багато мігрантів перебігали через трасу з Мексики і були збиті автомобілями, що влада розмістила там знак — щось на кшталт «остерігайтесь оленів, які переходять дорогу» — на якому зображена сім’я в бігах, аби водії пильнували, щоб їх на зачепити.

Території навколо Сан-Ісідро, якими найчастіше користувались мігранти перш ніж був зведений справжній прикордонний бар’єр, були зонами безпорядку, де жителі бачили, як крізь їхні подвір’я щоночі проходять іноземці, деякі з яких транспортуючи наркотики. Там, де зараз як належить загороджено, і перетнути кордон нелегально фактично неможливо, ви бачите торговельні центри, школи і нові будинки.

Насправді, якщо ви дійдете до кінця нової стіни та заглянете на той бік, ви зможете побачити мексиканського господаря, який насадив там дерев і облаштував веранду, якраз навпроти стіни — тому що він знає, що його задній двір більше не будуть використовувати як стартовий майданчик для контрабанди людьми.

Підсумок: нам необхідні нові стіни. Нам необхідна серйозна стратегія для урегулювання кліматичних змін, а також пропозиція економічної та урядової допомогти тим країнам з нашого півдня, що дестабілізовані бідністю та екстремальними погодними умовами. Нам необхідно переосмислити, хто має право на притулок, аби люди, які втікають від економічного безпорядку, не переповнювали наші кордони та не робили наші серця усе більш затверділими до тих, хто може допомогти нашій країні розквітнути в ХХІ столітті. А також у партнерстві з Мексикою ми потребуємо створити план з урегулювання потоку мігрантів через цю країну до нашого кордону.

Щось одне поодинці не працюватиме. Кожен, хто скаже вам зворотне, не був на кордоні.


Джерело: nv.ua

Дивіться також


вгору