Сьогодні 17 грудня 2017 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні
 
Білокур Катерина Василівна

Білокур Катерина Василівна

Дата народження: 7 грудня 1900 року
Дата смерті: 10 червня 1961 року
Знак зодіаку: Стрілець

Точна дата народження не відома. Дослідники називають дату 25 листопада (за новим зразком — 7 грудня). Батько, Василь Йосифович Білокур, був заможною людиною, мав 2 500 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Катерини, в сім’ї були два сини — Григорій і Павло.

У віці 6–7 років Катерина навчилася читати. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати починає з ранніх років, однак батьки не схвалюють це заняття і забороняють ним займатися.

Катерина продовжує малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. Малює декорації для драмгуртку, створеного сусідом і родичем Білокурів Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грає на сцені цього театру.

У 1922–1923 рр. Катерина дізнається про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури — виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

У технікумі Катерині відмовляють через відсутність документа про закінчення семирічки.

Білокур Катерина Василівна

Малювати не покидає, і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству.

У драмгуртку ставили «Наталку Полтавку» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, «Наймичку» і «Безталанну» Карпенка-Карого, «Матір-наймичку» Тогобочного (інсценізацію «Наймички» Шевченка) тощо. У віці 24–26 років Катерина переважно грає «молодиць».

1928 року дізнається про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється, і їй знову відмовляють по тій же причині.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чугмак, внаслідок чого простуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.

1939 року Катерина чує по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

До листа додає малюнок калини на шматкові полотна, котрий вразив співачку. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур та поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову.

1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин.

Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна.

1944 — Богданівку відвідує директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Пропонує Катерині виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

1949 — Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.

1951 — нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.

1956 — одержує звання Народного художника України.

Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва» — Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відзивався вкрай негативно.

В основному Катерина Білокур малювала квіти. Нерідко в одній картині поєднувала весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені.

Білокур Катерина Василівна

Крім квітів, є автором пейзажів та портретів.

Декілька разів зверталася до сюжету лелеки, котрий приносить дитину, але відмовилася від цієї ідеї через подив і нерозуміння оточуючих, котрі чекали від неї лише квітів.

Аквареллю й олівцем працювала мало. Художницю більше приваблювали олійні фарби. Сама робила пензлі — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини. Для кожної фарби — свій пензлик. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.

Є представницею так званого «наївного мистецтва» — групи художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.

У художниці з’являються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей, вона веде з ними тривале листування з Богданівки.

Білокур Катерина Василівна

Після закінчення війни сім’я Білокурів стає колгоспниками. 1948 р. помирає батько Василь Білокур. Катерина якийсь час живе з хворою матір’ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій з дружиною та 5 дітьми. У сім’ї починаються численні сварки.

Навесні 1961 року до болю в ногах додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не допомагають, а у богданівській аптеці не має необхідних ліків.

На початку червня 1961 року помирає мати художниці. Того ж року Катерину Білокур відвозять в Яготинську районну лікарню. 10 червня їй роблять операцію, яка нічим не допомагає. У той же день художниця помирає.

Похована в Богданівці. Автор надгробного пам’ятника — скульптор Іван Гончар.

У хаті Білокурів у Богданівці 1977 року створили Музей-садибу Катерини Білокур.

У Києві є вулиця, названа на честь Катерини Білокур.

Іменем відомої художниці названо пластовий курінь Тернопільської станиці. Дівчата із куреня імені Катерини Білокур намагаються якнайбільше ознайомити сьогоднішнє суспільство із творчістю великої майстрині.

В червні 1989 постановою РМ УРСР засновано премію імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва з метою стимулювання розвитку українського народного мистецтва.

У 2009 р. режисер та сценограф Олександр Білозуб створив виставу «Дві квітки кольору індиго», головними героїнями якої стали художниці Катерина Білокур та Фріда Кало. Образ Катерини Білокур на сцені втілила актриса Олена Фесуненко. Прем’єра вистави відбулася 30 квітня 2009 р. на сцені Національного драматичного театру ім. Івана Франка.

вгору