‹ 
 ›
Сьогодні 19 березня 2024 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільно-політичні та культурні події в Україні
 
Чорновіл В’ячеслав Максимович

Чорновіл В’ячеслав Максимович

Дата народження: 24 грудня 1937 року
Дата смерті: 25 березня 1999 року
Знак зодіаку: Козоріг

В’ячеслав Чорновіл народився в сім’ї вчителів.

У радянські часи сім’я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи.

Чорновіл В’ячеслав Максимович

В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року.

У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника.

Чорновіл В’ячеслав Максимович

З липня 1960 до травня 1963 років В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання.

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті — 70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.

4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Далі, звичайно ж, — безробіття, обшуки й допити.

Того ж місяця за участь у правозахисному русі звільнений з роботи в газеті «Молода гвардія». Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача». За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики.

Наступний вирок 15 листопада 1967 року Львівського обласного суду — жорстокіший: 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув’язнених, і брежнєвські холуї змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям.

За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини, а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув’язнення.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець.

Чорновіл В’ячеслав Максимович

Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.

Відбував термін у мордовських таборах для політв’язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево).

В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном В’ячеслав Чорновіл написав книгу «Хроніка таборових буднів» (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність».

На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі — постачальником. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.

У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років.

11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію.

4 серпня 1988 у Львові біля університету ім. І. Франка відбувся несанкціонований мітинг, на який зібралось декілька тисяч осіб.

Газета «Вільна Україна» писала, що правоохоронні органи вжили оперативних заходів до його припинення. Особи, які порушували громадський порядок і виявили непослух працівникам міліції, затримані. Ведеться слідство.

Чорновіл В’ячеслав Максимович

У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %).

У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе.

В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Пізніше внаслідок серцевого нападу помер один з трьох пасажирів «КамАЗу».

Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством.

На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано Чорновола на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1).

Вулиці, названі на честь В’ячеслава Чорновола є в таких містах: Львів, Івано-Франківськ, Одеса, Черкаси (2012) та ін.

Ім’я В. М. Чорновола присвоєно Єрківській загальноосвітній школі І—ІІІ ступенів Катеринопільського району Черкаської обл. (2012). А також безліч пам`ятників та меморіальних дошок по всій Україні.


вгору