Сьогодні 25 червня 2019 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільні та культурні події в Україні
 
Козловський Іван Семенович

Козловський Іван Семенович

Дата народження: 24 березня 1900 року
Дата смерті: 24 грудня 1993 року
Знак зодіаку: Овен
Місце народження: село Мар’янівка Київської області

Іван Козловський народився у бідній селянській родині. Змалечку він чує українські народні пісні, любов й прихильність до яких він зберігатиме все своє життя.

У 8 років хлопчика прийняли співаком у Михайлівський Золотоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. У другий половині свого життя Іван Козловський буде часто повертатися до духовної музики, що її заклали в нього з дитинства. Цим він буде відрізнятися від більшості радянських співаків.

Сімнадцятирічним юнаком Іван надійшов у Київський музично-драматичний інститут, де навчався у відомого на той час музичного педагога Олени Муравйової. Дебютував на оперній сцені у театрі Садовського, де співав партію Андрія у «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз червоноармієць І. Козловський за запрошенням адміністрації оперного театру замінив хворого артиста і виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. Слова ці виявилися пророчими. По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський вступає до Харківського оперного театру.

Участь у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери і балету передує вступу в трупу Великого театру СРСР у 1926 році. Перша, виконана їм на столичній сцені, невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського стала однією з центральних у спектаклі. Однак дирекція Великого театру СРСР не сприймає співочу манеру Козловського, йому не дають роботи в театрі, тому він вимушений організовувати окрему трупу співаків.

Наприкінці 1930-х років дирекція Великого театру звільняє Козловського, але тут у цю справу втрутився «товариш» Сталін. Раптово Козловському дають звання народного артиста СРСР, нагороджують орденом Леніна і з тріумфом повертають до Великого театру СРСР, де він починає змагатися з Сергієм Лемешевим у головних тенорових оперних партіях. Забігаючи наперед треба відзначити, що в Великому театрі СРСР Козловського ніколи не любили, завжди були якісь «інтриги під ковдрою» щодо нього, тому він вимушений був піти з Великого театру саме у розквіті свого таланту у 54 роки (до речі, одразу ж після смерті Сталіна), хоча співав з великим успіхом до 80-ти років.

Козловський Іван Семенович

Отримавши епізодичну роль у опері «Борис Годунов» Мусоргського, він так зіграв партію юродивого, що його фраза «Нельзя молиться за царя-ирода. Богородица не велит!» стала головнішою у цій виставі.

І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендія в опері «Снігурка» Н. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєті» Ш. Гуно.

Голос Івана Козловського мав надвеликий динамічний діапазон: від 75 до 150 децибел.

З моменту свого переїзду до Москви Іван Козловський не полишав своїх зв’язків з Україною. Він щорічно співав у Каневі на могилі Кобзаря, часто навідував Україну з концертами.

Іван Степанович все життя мріяв про поїздку до Ла Скали, але його ніколи не відпускали за кордон. Все його життя він зіштовхувався з заборонами зверху.

Коли святкували 70-річчя Івана Козловського у Великому театрі СРСР він хотів, щоб ювілей тривав два вечори: перший — за участю російських митців, а другий — за участю українських. У ЦК КПРС йому цього не дозволили.

Іван Степанович завіщав, щоб його поховали у рідній Мар`янівці, під фруктовими деревами, що їх він сам саджав та вирощував. Та навіть цим бажанням великого співака знехтували.

Але не зважаючи на всі негаразди важких відносин з радянською владою Іван Козловський залишив по собі найяскравішу пам’ять у серцях вдячних прийдешніх поколінь…

вгору