Національний музей «Меморіал жертв Голодомору»

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» — меморіальний комплекс у Києві, який знаходиться на Печерську і присвячений трагедії Голодомору 1932–1933 рр. в Україні і голоду 1921–23 рр.

Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932–1933 років, про який почали говорити публічно лише після проголошення Україною незалежності.

Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3 мільйони 941 тисяча осіб.

Експонується Національна Книга Пам’яті жерт голодомору 1932–33 рр. — найповніший мартиролог, який вміщує інформацію майже про 900 000 померлих від голодомору у 1932–33 рр. Постійно демонструються відеоінсталяції, які мовою документів, фотографій і кінокадрів розповідають про причини, характер та наслідки голодомору.

28 листопада 2006 року прийнято Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», що офіційно визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу та передбачає спорудження Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. 22 листопада 2008 року відбулось урочисте відкриття Меморіалу. Автором Меморіального комплексу є Народний художник України А. В. Гайдамака.

8 липня 2009 року згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України створено Державний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні», якому 18 лютого 2010 року Указом Президента України надано статус Національного. Музей віднесено до сфери управління Міністерства культури України.

Музей складається з меморіальної частини (Свіча Пам’яті, скульптура дівчинки з колосками в руках на площі Пам’яті, Ангели при вході, алея «Чорних табличок», Калиновий гай) і Залу пам’яті, які фактично і виконують функцію музею.

У центрі площі розташовано скульптуру «Гірка пам’ять дитинства». П’ять пшеничних колосків у руках дівчинки — натяк на «Закон про п’ять колосків». Так селяни назвали постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», за якою колгоспне майно прирівнювалось до державного і оголошувалось недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні державного майна і засуджували до розстрілу.

У Залі пам’яті представлені предмети домашнього вжитку селянства 20-30-х років 20 ст., зібрані в селах які постраждали від голодомору.

Меморіал розміщується на 2,2 га землі. Вхідний портал на територію прикрашають скульптури Ангелів скорботи — охоронців душ померлих у роки голодоморів. Головна алея — Рілля пам’яті, вимощена бруківкою, що імітує українські чорноземи. Вона веде до площі Жорна долі, по зовнішній частині якої, розташовано символічно розбиті кам’яні жорна.

Центральною частиною Меморіалу є Свіча Пам’яті. Свічу висотою понад 23 м оздоблено скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих з голоду: малі хрести — душі дітей, хрести більшого розміру — душі дорослих. З чотирьох сторін Свічі — встановлено чотири металеві чорні хрести, що нагадують тюремні грати. Вони служать натяком на трагічні сторінки історії, коли українці на початку ХХ століття намагалися відродити власну державу і їхні зусилля були зведені нанівець більшовицькою навалою та організованими голодоморами. Перед Свічею Пам’яті розміщена архітектоніка «Жага до свободи» у вигляді бронзових фігур лелек, що вириваються з камінних лещат до свободи. Вони є символом відродження української державності.

Під Свічею Пам’яті розташована Зала пам’яті. Тут відвідувачі вшановують пам’ять убитих голодом, запалюючи лампадки та свічки на Вівтарі пам’яті. У Залі представлено 19 томів Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Усі бажаючі можуть отримати інформацію про жертви голоду, заповнити анкети обліку жертв Голодомору. По колу Зали пам’яті розміщено екрани, де протягом дня демонструються різні фільми голодоморознавчої тематики, документальні свідчення очевидців тих подій, тощо.

Із Зали пам’яті відвідувачі можуть зійти Сходами спогадів, де на гранітних плитах розміщено цитати з праць дослідників Голодомору, очевидців та письменників до символічної Алеї «Чорні дошки України». На каменях із чорного лабрадориту викарбувані назви 14 тисяч населених пунктів, що найбільше постраждали в роки Голодомору.

Майданчик біля пам’ятника Голодомору розташована на крутому березі Дніпра, з якого відкривається прекрасний вид на Київ, а підзорна труба дозволяє побачити весь Правий берег. Через бінокль можна помилуватися видовищем Русанівки, Гідропарку, Березняків та Троєщини — трубу можна повертати на 320 градусів, так що побачите ви багато. Особливо гарний вид відкривається пізно ввечері, коли місто горить вогнями. Користуватися трубою можна цілодобово.

Сьогодні Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» визнано центром вшанування та увіковічення пам’яті про людей, безвинно вбитих голодом протягом першої половини ХХ століття. Поступово Музей стає науково-дослідним центром вивчення голодоморів в Україні.

Музей є єдиним з музейних закладів, який Указом Президента України від 22 серпня 2002 року № 746 «Про Державний Протокол та Церемоніал України» (в редакції Указу № 98/2010 від 03.02.2010) включений до Державного Протоколу та Церемоніалу України. За три роки музей відвідали глави 35 іноземних держав, понад 800 тисяч гостей, а загалом Меморіал — декілька мільйонів людей з України та всього світу. Відповідно музей є своєрідним представником України, що репрезентує її на міжнародному рівні.

31 липня 2015 р.  назву Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» було змінено на Національний музей «Меморіал жертв Голодомору». Коротка назва музею — Меморіал жертв Голодомору. Англійською — National museum «Holodomor victims memorial».