Покровська церква

Покровська церква була побудована в пам’ять митрополита Київського і Галицького Платона. Він прославився послідовною боротьбою з розкольниками та іншими неправославними течіями. Щоб досягнути успіхів у переході донських калмиків з буддизму до православ’я, Платон, у той час архієпископ донський, вивчив калмицьку мову і ввів вивчення її в місцевих семінаріях. У Києві він боровся з штундистами, яких було не мало в навколишніх селах, та написав немало духовних праць. Він помер в 1891 році, на Покрова, тому церкву, побудовану в 1893–97 роках за проектом архітектора І. Ніколаєва, часто називають Покровско-Платонівською. Покровська церква була добудована в 1914 році під спостереженням архітектора К. Сроковського.

На жаль, за радянських часів Покровську церкву досить сильно зменшили, позбавивши завершення у вигляді п’яти куполів і шатра дзвіниці, так званого «московського» стилю. Покровська церква представляє велику історико-меморіальну цінність, оскільки парафіяльним священиком довгі роки з 1905 року тут був видатний діяч Української церкви митрополит Василь (Ліпкивський). 11 жовтня 1921 року в Софії Київській зібралося більше 500 представників духовництва та мирян. Вони протягом двох тижнів обговорювали питання організації незалежної автокефальної церкви. Під час богослужіння в соборі, в якому служили 40 священиків, способом «всенародного освітлення» священик Василь був поставлений на київського митрополита. Автокефальна церква незабаром була заборонена радянським режимом, а сам митрополит і більшість священиків репресовані.