Потьомкінські сходи

Потьомкінські сходи створювалися на місці інших, вирубаних в ракушняку. Вони вели до турецької фортеці Єні-Дунья. Потім були дерев’яні сходи — 220 ступенів: вони спускалася до моря до купального берега.

Цікаві деякі особливості Потьомкінських сходів. Так, при погляді зверху видно тільки майданчики (окрім верхнього маршу). Парапети сходів здаються паралельними. Цей зоровий ефект досягнуто за рахунок поступового розширення сходів донизу. Якщо дивитися знизу, майданчики зникають. Перед нами суцільний каскад сходинок, а сходи ніби виросли.

У цьому укладений був задум її творців — штучно посилити перспективу, тим самим візуально збільшити довжину сходів, надати їм величний вигляд. Сходинки і площадки покривалися Трієстськім каменем, що доставлявся суднами, які приходили в місто за хлібом. Бічні двометрові парапети будувалися з місцевого черепашнику. У 1933 році при реконструкції ступені облицювали рожево-сірим гранітом.

Сходи в різний час носили назви: Гігантські, Бульварні, Міські. Після виходу кінофільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін» отримали назву Потьомкінські, так як окремі сцени фільму знімалися на них.

Одеський письменник Юрій Олеша писав: «… Знамениті одеські сходи після картини „Броненосець Потьомкін“ увійшли в пам’ять людства як Міланський собор і Ейфелева вежа».

Писали про Потьомкінські сходи інші літератори: Нечуй-Левицький, Н. Гарін, А. Грін, М. Твен, А. Свірський, А. Островський, Я. Полонський, К. Чуковський. Зараз сходи мають 192 сходинки. Вісім ступенів засипали, коли Приморська вулиця (Суворова) була піднята до теперішнього рівня.