«Софія Київська», національний заповідник

Ніхто достеменно не знає, коли й як було засновано Софійський собор. За літописними свідченнями, Софійський собор збудував або в 1012 або у 1017 році Ярослав Мудрий на честь перемоги над печенігами на тому місці, де відбулася битва, як стверджує легенда.

«Софія» у перекладі з грецької означає «премудрість Божа». Саме цю цитату й викладено мозаїкою на фронтоні Софійського собору, де написано «Божа сила та Божа мудрість Софія». І справді, «Софія Київська» стала символом світла і розуму.

Софійський собор у давнину був не лише головним митрополичим храмом Київської Русі, а й головним культурним осередком. Тут князь Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, школу, тут велося літописання, переписування і перекладання книг, відбувались церемонії «посадження» князів на київський престол — коронації, прийоми іноземних послів. Софійський собор був також князівською усипальницею, де поховані князь Ярослав Мудрий та його син Всеволод, князь Володимир Мономах та інші. До наших днів зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого.

Жодна споруда ХІ століття в усій Європі не могла рівнятися з цим київським собором. Для порівняння, Вестмінстерське абатство, збудоване двадцятьма роками пізніше, за розмірами та величністю не поступається Софії. Софія — це величезний храм довжиною (без виступів) 37, а шириною — 55 метрів. Завершують собор тринадцять куполів.

Фасади Софії оздоблені декоративними нішами, орнаментом, мозаїкою, живописом. Крім фресок і мозаїк, собор прикрашали численні різьблені деталі з мармуру та шиферу. Софійський собор став зразком для спорудження однойменних храмів у Новгороді та Полоцьку.

За своє майже тисячолітнє існування Софія зазнала ворожих навал, пограбувань, часткових руйнувань, добудов та перебудов. Серед оригіналів, що донесли до нас з ХІ століття велич життя є і Оранта — безцінний зразок мозаїки. Не менш визначним шедевром є сцена «Євхаристія», що розміщена на стіні абсиді під Орантою, лік Христа-Пантократора (Вседержителя) на внутрішньому боці головної бані.

Древні стіни Софії ще й досі зберігають чимало таємниць, тому тут ведеться пошуково-дослідницька діяльність. Так, досі не вивчені складні підвали Софії та не знайдена славетна бібліотека Ярослава Мудрого, яка, за легендою, знаходилася саме у Софійському соборі.

Деякі історичні джерела стверджують, що Софійську церкву збудували ще за часів княгині Ольги на тому ж самому місці, де здіймається й сучаний Софійський собор. Але князь Володимир Великий наказав перебудувати храм, та все ще храм був дерев’яний. Відтак, дерев’яний храм згорів внаслідок чергової навали печенігів. І лише Ярослав Мудрий наказав збудувати на місці собор такий, що за величчю не поступається Константинопольській Софії. Невідомо, коли почалося будівництво. Відомо лише те, що храм було закладено на початку червня. Про це свідчить напрямок головної осі споруди. За три роки храм зовні був готовий. Стіни, фундамент, підземелля та куполи будували іверійські майстри, розписували майстри з Візантії та Київської Русі. Усередині храм протягом усього дня переливався барвами, адже мозаїки було покладено так, щоб будь коли протягом дня вони відблискували світлом. Так, внутрішнє оздоблення храму тривало п’ять років. Після чого храм урочисто освятили у присутності самого князя.

Як видно, «Софія Київська» протягом віків відігравала роль найбільшої святині Києва, тоді як Києво-Печерська лавра відігравала роль найбільшої святині України. У 1776 році імператриця Катерина ІІ своїм указом закрила Софійський собор та передала його митрополитові під резидецію. Через нецерковний стан Софії, у ХХ столітті їй вдалося уникнути долі інших великих соборів та церков.

Нещодавно «Софію Київську» було занесено у перелік світових багатств «ЮНЕСКО».