Свірзький замок

В якості місця для будівництва укріплення був обраний відособлений пагорб, що мав гарний природний захист. Пагорб цей здавна був відомий під назвою «Белз». Доступ до майбутнього укріплення утрудняли не тільки круті схили пагорба, але і всілякі озера, дрібні водойми і болота, які оточували пагорб з декількох сторін. Найбільш надійно замчище було прикрите природними перешкодами з півночі, заходу і сходу.

Південна сторона була найбільш доступною для атак противника. Тому з цього боку згодом була зведена найпотужніша частина замкових укріплень, а щоб компенсувати слабкість природного захисту, з цього боку був виритий глибокий рів. До раннього періоду історії Свіржа, а саме до 15 століття, прийнято відносити появу в околицях замкового пагорба системи рибних ставків, створених шляхом перекривання річки дамбами. Водойми огинали пагорб півколом і, значною мірою, посилювали обороноздатність укріплень. Дамби і шлюзи справно функціонували аж до 1880-х років, після чого прийшли в занепад.

У 1443 році Свірж згадується, як власність Миколи Романовського. Представники роду Романовських — перші з відомих приватних власників Свіржа. Про них практично нічого не відомо, проте, окремі дослідники вважають, що вже при них в Свіржі могли виникнути перші укріплення на замковому пагорбі. Висловлювалася думка, що руїни самотньої вежі, розташовані в південно-східній частині замчища, у рві, могли мати відношення ще до періоду, коли Романовські були правителями Свіржа.

Втім, ця смілива версія поки має статус гіпотези, більшість дослідників, все ж, схильні відносити будівлю замку до більш пізнього періоду, коли поселення перейшло під владу роду Свірзьких. Поселення переходить у володіння роду Свірзьких в кінці 15-1-ій половині 17 століття. В цей період Свірж мав статус міста. Під владою Свірзьких місто перебувало близько 150–160 років, до середини 17 століття.

Прийнято вважати, що Свірж отримав свою назву від назви роду Свірзьких, однак поселення виникло раніше того моменту, як перейшло під владу згаданого роду, і вже тоді воно носило назву, співзвучне зі словом «свірж». Висловлювалася думка, що назву поселенню дала однойменна річка, в назві якої, до речі, деякі дослідники бачать слов’янський корінь «свір», що означає звук, щось в дусі свисту, писку або шереху. Можливо, в давні часи річка Свірж була не такою тихою, як в наші дні, можливо звуки, які видавали її води, дали назву річці, потім назву передали поселенню, а вже потім, на цій основі, народилася назва роду Свірзьких. Оскільки Свіржські взяли собі саме таке прізвище, можна зробити висновок, що Свірж був їх головною резиденцією.

При царі Олександрі починається радикальна перебудова старого замку Свірзьких. До того часу раніше зведений замок застарів і вже не міг на належному рівні забезпечувати захист своєму власникові і жителям містечка. Можна також припустити, що замок дістався Олександру в напівзруйнованому стані, у зв’язку з чим і було вирішено провести його модернізацію. Незважаючи на свою войовничість, Олександра цікавило будівництво вже не стільки фортеці, скільки укріпленої резиденції, яка могла б захистити гарнізон від ворогів, а також, на належному рівні, забезпечити комфортне проживання свого господаря.

Історія не зберегла ім’я архітектора, який створив проект Свірзького замку, проте більшість дослідників відзначають велику схожість архітектурного стилю фасадів замку з фасадом Королівського арсеналу у Львові, зведеного в 1639–1646 роках за проектом Павла Гроздіцького. Тому є вагомі підстави для припущення, що Павло Гроздіцький міг мати пряме відношення і до будівництва Свірзького замку. Хоча замок і будувався під впливом духу барокко, нова споруда несла в собі і риси стилю пізнього ренесансу. Ймовірно, в ході перебудови, старий замок Свірзьких, практично повністю припинив своє існування, від нього могли залишитися тільки фундаменти, підвальні приміщення та фрагменти стін на рівні нижніх ярусів.

В наші дні Свірзький замок відносно непогано зберігся, а завдяки надзвичайно вдалому розташуванню і гармонії архітектурних форм, ця споруда є одним з найкрасивіших і мальовничих замків не тільки Львівської області, а й усієї України. Більшість уцілілих будівель комплексу відносяться до 2-ої половини 17 століття, до періоду, коли на місці старого замку була зведена нова укріплена резиденція власників Свіржа. За даними архітектурних обстежень споруд замку від старих укріплень 2-ої половини 15–16 століть залишилися тільки фрагменти нижніх ярусів стін, які включили в обсяг більш пізнього замку.

У період, коли замок намагалися більше пристосувати під потреби житла, деякі бійниці розтесано вікна, обрамлені кам’яними різьбленими наличниками. Ці наличники, а також різьблені портали замкових воріт і пара камінів — це все що залишилося від декоративного оздоблення старого замку, все інше загинуло під час пожежі 1914 року. Збереглася ще одна цікава деталь декоративного оздоблення замку — рельєфний грифон, фігура якого прикрашає фасад західній кутовий вежі Верхнього замкового двору. З усіх будівель Свірзького замку лише західний корпус, що розділяє два замкові двори, побудований недавно, в 1980-х роках. Решта корпусу автентичні.

У південно-західній частині замчища знаходяться руїни старої оборонної вежі, яку кількома століттями раніше використовували як каплицю, а до цього вежа грала певну роль (не до кінця з’ясовану) в обороні замку. В наші дні вежа збереглася на висоті двох ярусів (близько 6 метрів). В її нижньому ярусі видно автентичні бійниці, бійниці 2-го ярусу були розтесано в стрільчасті вікна, залишки яких можна побачити і зараз. У кам’яній кладці можна побачити вкраплення цегли, пов’язані, ймовірно, з пізнім періодом, коли вежу перебудовували в каплицю.