Пам’ятник Тарасу Шевченку

Пам’ятник Тарасу Шевченку у Києві встановлено в однойменному парку навпроти головного (червоного) корпусу Національного університету імені Тараса Шевченка. Саме тут свого часу працював великий український Кобзар. Ідея створити пам’ятник Шевченку виникла на початку 20 століття, однак у міській казні не виявилося достатньої суми, тому було оголошено збір пожертвувань на київський пам’ятник поету, який стартував у 1904 році. Однак тільки через п’ять років міська влада все-таки видала наказ про встановлення пам’ятника Шевченку на Михайлівській площі. Для вирішення всіх поточних питань зі зведення монумента було організовано Шевченківський комітет.

Навколо обраного місця для пам’ятника виникло безліч суперечок. Так, попечитель Київського учбового округу направив листа генерал-губернатору, в якому висловив сумнів щодо доцільності спорудження біля «російського урядового навчального закладу» (малося на увазі реальне училище) пам’ятника Тарасу Шевченку. Він запропонував поставити на Михайлівській площі пам’ятник княгині Ользі, що й було згодом зроблено. Пам’ятник Тарасу Шевченку було вирішено встановити на Караваєвській площі (нинішня площа Льва Толстого). Проти нового місця повстали члени Шевченківського комітету, вважаючи його недоцільним. Врешті-решт, Шевченківський комітет зупинився на двох варіантах: основному та запасному. Так, більшість голосів членів комітету було віддано за майданчик на Петровській алеї, за Мостом поцілунків, який відрізнявся чудовим видом на Дніпро, оспіваний Кобзарем в багатьох його творах. В якості запасного варіанту зупинилися на території Володимирської гірки, навпроти Олександрівського костьолу.

Коли, здавалося би, було вирішено питання з місцем встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку, виникли інші проблеми. Майданчик на Петровській алеї підходив ідеально, якщо б не одне «але». З-за можливих зсувів, характерних для цієї місцевості, пам’ятнику знадобився б глибокий фундамент, а це збільшувало витрати на будівництво, що категорично не віталося, адже грошей було обмаль. Обстеження стану ґрунту в цьому місці показало реальну загрозу зсуву, тому комітет, хоча й не одностайно, повернувся до варіанту Караваєвської площі.

Не менш цікава й неоднозначна історія з конкурсом на кращий проект пам’ятника Тарасу Шевченку. Спочатку в залі міської думи на загальний огляд було виставлено понад 60 робіт, але жоден з проектів не було обрано одноголосно. Перемогу у другому конкурсі присудили проекту Федора Балавенського, вручивши йому премію в розмірі 1 000 рублів. Проект відкинув Шевченківський комітет, який виступив категорично проти. У третьому турі поставили умову — Шевченко повинен обов’язково бути одягнений в національний костюм, але й цього разу переможця так й не виявили. Наприкінці оргкомітет конкурсу прийняв рішення звернутися до відомих скульпторів: француза Родена, італійця Шіортіно, росіян Шервуда й Андрєєва, українця Гаврилка. Члени журі віддали перевагу проекту Шервуда, а Шевченківський комітет — проекту італійця Шіортіно. До консенсусу сторони так й не дійшли.

Влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна, нікому вже не було діла до пам’ятника Тарасу Шевченку. І тільки в 1919 році на Михайлівській площі на постаменті, який залишився від ліквідованого пам’ятника княгині Ользі, встановили не пам’ятник, а бюст Кобзаря. Повноцінний бронзовий Шевченко (проект скульптора Манізера) з’явився в Києві 6 березня 1939 року в парку навпроти Національного університету. Відкриття пам’ятника було приурочено до 125-річчя з дня народження поета. Правда, Шевченко дивиться не на Дніпро, а на університет, названий на його честь.