Видубицький монастир

Видубицький монастир у Києві розташовано в урочищі Видубичі, біля берега річки Дніпро. Назва цих земель пов’язана з легендою про те, що тут видибав, іншими словами, виплив на берег язичницький ідол Перуна, скинутий у Дніпро князем Володимиром. Однак, це не єдина версія. Якщо вірити іншим джерелам, то назва Видубичі походить від переправи через Дніпро, яка колись існувала на місці монастиря. Човни, які використовували миряни, називалися дуби, тому що зроблені вони були із цільного дуба. Крім того, виникненню назви Видубичі міг слугувати й підземний монастир, який згодом «видибав» на поверхню.

Згідно історичних відомостей, Видубицький монастир було засновано у 10 столітті сином Ярослава Мудрого князем Всеволодом Ярославичем. У 1070 році на схилі Дніпра було закладено головний храм монастиря — собор Святого Михайла, який до наших днів дійшов лише частково. Це був хрестово-купольний храм із трьома боковими вівтарями, при будівництві використовувалася техніка втопленого ряду. У 1199 році церкву було укріплено підпірною стіною з метою захисту від зсувів. Будівництво стіни велося під керівництвом архітектора Петра Милонєга.

У перші 120 років свого функціонування Видубицький монастир був не лише духовним центром, а й центром світського життя Києва — тут влаштовували переговори князі, працювали вчені та літописці, серед останніх були Сильвестр та Мойсей, які зробили свій внесок у написання Повісті врємєнних літ. Кілька разів у монастирі спалахувала пожежа, будівлі обителі було частково зруйновано військами хана Батия, в результаті, наприкінці 13 століття скит занепав.

У 16 столітті через зсув східна частина церкви Архістратига Михаїла, незважаючи на всі укріплення, упала у річку. Пізніше на руїнах Михайлівського собору за проектом архітектора М. Юрасова звели нову церкву в стилі українського бароко. Спочатку свята обитель перебувала в руках уніатів, які й довели її до повного занепаду, а у 1664 році настоятелем Києво-Видубицького монастиря призначено Святого Феодосія, який поновив чернече життя в обителі, організував хор, а на острові Міхайловщіна розмістив невеликий скит, де мали змогу усамітнюватися ченці.

За п’ять років, з 1696 по 1701 роки, на кошти стародубського козацького полковника Михайла Міклашевського у Видубицькому монастирі побудували п’ятибаштовий Георгіївський собор, в якому зберігаються мощі святих:

• святого Георгія
• великомучениці Варвари
• Іоанна Дамаскіна та інших

Також на гроші мецената було зведено трапезну з церквою Преображення Господнього. На стінах трапезної розміщено орнаменти, а над входом — герб Міклашевського, що представляє собою перехрещені стріли. На стіні викарбовано літери «ММЕЦПВВЗПС», якщо їх читати попарно зліва направо, то виходить — Михайло Міклашевський, його царської пресвітлої величності війська Запорізького полковник стародубський. Церква Преображення Господнього славиться своїм унікальним різьбленим іконостасом, виконаним у вигляді родовідного дерева, серед гілок якого зображено праотців Ісуса Христа.

У 1827 році на гроші гетьмана Данила Апостола почалося будівництво дзвіниці Києво-Видубицького монастиря. Проект архітектора Д. Меленського полягав у тому, що два нижніх яруси виконано у манері українського бароко, а третій ярус із куполом та шпилем — у стилі класицизму. Будівництво було завершено тільки в 1833 році. У 20 столітті проводилася реставрація монастиря. Основна частина реставраційних робіт, якими займалися співробітники товариства охорони пам’яток, здійснювалася в період з 1981 по 1985 роки. На сьогоднішній день при монастирі працюють притулок для старих священнослужителів, школа для дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей, декілька майстерень (столярна, малярна, покрівельна та кравецька), школа церковного співу й лікарня, яку пізніше було реорганізовано у Видубицький Відновлювальний Центр.