Київський академічний театр на Подолі

«Театр на Подолі» народився, напевно, ще тоді, коли він номінально не існував, але на сірому київському культурному небосхилі з’явилося яскраве сузір’я - духовна спільнота людей, які емоційно протистояли насаджуваності фальші, маючи намір звільнити творчу енергію, не пов’язану з ідеологічними догмами суспільства.

У 1979 році, напередодні Олімпійських ігор, державне керівництво вирішує поліпшити культурне обличчя столиці. Було прийнято рішення про створення чотирьох нових театрів: Молодого театру, Театру поезії, Театру на Лівому березі (до того він був при Укрконцерті) і Театру естради, де В. Малахов у свої 24 роки став першим головним режисером (до речі, наймолодшим головним режисером в тодішньому СРСР).

Малахов у всіх без винятку програмних постановках послідовно заперечує диктат соціуму і розробляє «план втечі» з «полону пересічності». Надзвичайно експресивно, винахідливо і наполегливо це демонструється в постановках: «Ніч чудес» В. Шекспіра (1980 рік), «Софокл. Шекспір. Брехт» (1983 рік), «Вертеп» В. Шевчука (1989 рік), «Нас тепер двоє» за Ф. Г. Лорки (1991 рік), «Яго» за В. Шекспіром (1994 рік).

Малахов завжди декларував, що світосприйняття має відповідати світогляду ровесників з публіки. Він ніколи не залежав від переривчастого дихання часу. Його театр вперто не брав нав’язаних йому правил гри, не хотів відповідати вивісці і був, так чи інакше, дисидентським.

Часи перебудови принесли лібералізацію всіх суспільних процесів. Відбувається всесоюзна тенденція створення госпрозрахункових підприємств, створюються театри-студії. У цей доленосний час багато молодих режисерів-лідерів отримали свій шанс на творче самовизначення.

У 1987 році в Києві створено «Театр на Подолі» на чолі з Віталієм Малаховим.

Формально цей театр був уже давно сформованим колективом творчих однодумців зі «своїм стартовим капіталом» — це «Трактирниця», «Ніч чудес» та ін. Прийшов і перший комерційний успіх — договір з Тюменською нафтовидобувною компанією. Концерти в цьому регіоні принесли хороші гроші, що дало можливість облаштувати сцену і мати гідне фінансове становище.

З цього моменту театр Малахова стає «виїздним» — починається безпрецедентний етап великої кількості зарубіжних гастролей.

Акторам «Театру на Подолі» аплодували в Луцьку, Львові, Полтаві, Ужгороді, Нижньому Новгороді, Севастополі, Ризі, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі. Драматичне мистецтво України репрезентоване трупою «Театру на Подолі» в Америці, Греції, Єгипті, Великобританії, Польщі, Німеччини, Коста-Ріці, Мексиці, Фінляндії, Туреччині. Вже стали традиційними поїздки на знаменитий Единбурзький фестиваль.

Враховуючи високий професійний рівень колективу, його внесок у розвиток драматичного мистецтва України, в 1994 році Головне управління культури Києва присвоїло «Театру на Подолі» статус державної.

В репертуарі «Театру на Подолі» понад 50 вистав. Творчий колектив театру і його художній керівник-директор Віталій Малахов стали лауреатами в 15 номінаціях «Київської пекторалі» — найпрестижнішої театральної премії.

У 1998 році за виставу «В степах України» О. Корнійчука театр отримав «Київську пектораль» у чотирьох номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський ансамбль, за сценографію і за акторські роботи.

У 2003–2004 театральному сезоні вистава «Дядя Ваня» А. Чехова в постановці В. Малахова став лауреатом «Київської пекторалі» у п’яти номінаціях: за кращу режисуру, за кращий акторський дебют (Е. Свірська), за кращу чоловічу роль (С. Бойко).

У 2006 році за указом Міністра культури творчому колективу присвоєно статус академічного за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва.

У 2008 році директор-художній керівник Київського академічного драматичного «Театру на Подолі» Віталій Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі мистецтва.

До дня незалежності України в 2008 році президент України нагородив В. Малахова званням «Народний артист України».