Лобановський Валерій Васильович

Дата народження: 6 січня 1939 року
Дата смерті: 13 травня 2002 року
Знак зодіаку: Козоріг
Місце народження: місто Київ

Валерій Лобановський народився в родині робітника. Навчався у київській школі № 319 (Червонозоряний проспект, 146). Закінчив школу зі срібною медаллю. У 1956 році вступив до Київського політехнічного інституту, де з частими перервами, академвідпустками і поновленнями вчився до 1964 року, коли сам написав прохання про відрахування.

Потім таки отримав вищу освіту, закінчивши у 1965 році Одеський політехнічний інститут. Незвичним залишається факт, що такий видатний тренер не мав вищої фізкультурної освіти.

Вихованець футбольної школи № 1 (від 1952 року) та футбольної школи молоді (ФШМ) у Києві (від 1955 року). У 1957 році 18-річного нападника запросили до дублю «Динамо» (Київ). Після певного періоду гри за дублерів дебютував у чемпіонаті Радянського Союзу 29 травня 1959 року у матчі з ЦСК МО.

Лобановський прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м’ячі з кутових та штрафних ударів (так званий «сухий лист») — часто після різаних передач Лобановського м’яч влітав у ворота безпосередньо з кутового. Завдяки цьому вмінню футболіст прославився на весь Радянський Союз. Його порівнювали з таким видатним тогочасним майстром виконання цього технічного елемента, як бразилець Діді — чемпіон світу 1958, що саме на цьому турнірі зразково виконував підкручені і «різані» паси та удари.

Із сезону 1960 року став повноцінним футболістом основного складу — переважно він діяв на лівому фланзі нападу, де прекрасно зігрався з Валентином Трояновським. Того року Лобановський став найкращим бомбардиром клубу, забивши 13 голів.

У сезоні 1961 року «Динамо» (Київ) увійшло до історії, ставши першою не московською командою-чемпіоном, а нападник провів 10 голів у чемпіонаті.

Валерія Лобановського запрошували і до збірної СРСР, але тоді у Радянському Союзі було дуже багато лівих нападників найвищого рівня, тому киянин зіграв тільки 2 матчі (проти Австрії та Польщі).

Провів дві гри за олімпійську команду СРСР, де був капітаном і діяв на місці центрального нападника. Завершував ігрову кар’єру в одеському «Чорноморці» (1965–1966) та донецькому «Шахтарі» (1967–1968, у 1968 році був капітаном команди). Всього як гравець Валерій Лобановський провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у найвищій лізі і забив 71 гол (у київському «Динамо» — відповідно 144 матчі і 42 голи, в одеському «Чорноморці» — 59 і 15, у донецькому «Шахтарі» — 50 і 14).

Валерій Лобановський дуже швидко закінчив професійні виступи як футболіст і перейшов на тренерську роботу. Першою командою для 29-річного наставника стало дніпропетровське «Дніпро», куди його запросили у другій половині 1968 року. Цього сезону клуб посів третю позицію у своїй підгрупі другої групи класу «А» і наступні два роки теж фінішував у першій трійці.

Після такої вдалої роботи у Дніпропетровську його запросили очолити київське «Динамо». Валерій Лобановський у жовтні 1973 року замінив на посаді головного тренера Олександра Севідова. 20 жовтня 1973 року у львівській грі проти «Карпат» Лобановський вперше вивів команду «Динамо» на поле у ранзі головного тренера. Основний час закінчився «сухою» нічиєю (0:0), а серію пенальті, яка у цьому сезоні була обов’язковою у випадку нічиєї, виграли кияни. Той сезон «Динамо» завершило на 2-му місці.

Валерій Васильович бачив помилки і знав як можна їх виправити. Колектив підтримав наставника і почав готуватися до нового сезону, який команда почала дуже сильно.

У відбірковому циклі до ЧЄ 1988 Радянський Союз у Парижі на диво впевнено переміг команду одного з лідерів європейського футболу Францію — 2:0. В підсумку радянська команда виграє змагання у відбірковій групі, випередивши французів. «Срібло» на чемпіонаті Європи 1988 стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних з 1972 року. Як і два роки до того (на чемпіонаті світу 1986) Валерій Васильович зробив ставку на перевірених власних гравців.

Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонських титулів (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990) та 6 Кубків СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990).

Валерій Васильович перший і останній раз висунув свою кандидатуру у державні органи у 1989 році — на позачергових виборах до Київського міського національно-територіального округу № 33. Але спортивна популярність Лобановського дозволила йому стати лише третім.

Лобановський працював у збірній до 1990 року. Ще напередодні італійського чемпіонату світу багаторічний наставник «Динамо» та збірної заявив, що незалежно від результатів команди на турнірі, він відмовиться від подальшої робити з національною командою. Власне, чемпіонат світу 1990 вийшов для амбіційної команди СРСР провальним — виліт вже після групового етапу. Після турніру Лобановський поїхав працювати на Близький Схід — до ОАЕ та Кувейту, де тренував збірні цих країн.

Восени 1996 року Валерій Васильович Лобановський дав згоду на повернення до київського «Динамо». Виконувати свої обов’язки тренер почав з 1 січня 1997 року.

Сезон 1998/99 став ще кращим, бо кияни не тільки повторили перемоги у першості та Кубку України, а й були за крок до фіналу найпрестижнішого євротурніру.

7 травня 2002 року Лобановському стало погано під час календарної гри чемпіонату з «Металургом» у Запоріжжі. Тренера госпіталізовано з діагнозом «інсульт» та прооперовано, але Валерій Васильович вже не прийшов до тями. Його серце зупинилося 13 травня 2002 року о 20:35. Похований у Києві на Центральній алеї Байкового кладовища (дільниця № 52 а, VIP-дільниця).