Дигдалович Андрій Іванович

Дата народження: 3 червня 1973 року
Дата смерті: 20 лютого 2014 року
Місце народження: с. Сокільники, Пустомитівський р-н, Львівська обл.

Мала батьківщина 41-річного Андрій Дигдаловича — передмістя Львова Сокільники. Його тут знали усі. Спокійний, урівноважений. Через свій добродушний характер цей майже двометровий велетень-козак був сільським улюбленцем. Працював будівельником. Виховував двох доньок, одна з них ще вчиться у школі.

До Києва на Майдан поїхав відразу, коли побили студентів. Зачислений до Cотні ветеранів Афганістану Самооборони Майдану, хоча і не служив в Афганістані. Був кілька разів поранений.

В січні, після поранення беркутівцем гумовою кулею на вулиці Грушевського, втратив 80 % зору на одне око. Звертатися до лікарів у Києві було небезпечно — ранених заарештовували і кидали до в’язниці. Таємно вдалося доправити його на лікування до Львова. Думали, що вже не поїде. Не зміг — побратими покликали знову. Казав що мусить, дав клятву.

Передчував смерть — за дві години до того сказав швагрові телефоном, що має щось важливе розповісти, але напевно вже не встигне. А дружину в телефонній розмові попросив:«Якщо щось, ти знаєш, що робити. Ти сильна».

Комендатурою Майдану нагороджений орденом «За оборону Майдану», вручення мало відбутися ввечері 20 лютого, проте зранку він загинув. Снайперська куля пробила бронежилет навиліт.

Односелець Петро Салагай згадує: «Андрій буквально жив Євромайданом (як у 2004-му — Майданом). Був на ньому від першого дня. Працював в охороні Майдану, у штабі його коменданта Андрія Парубія. Спав по дві години на добу. Знаходив нічліг для нас, коли приїжджали на підтримку Майдану.

За тиждень до загибелі Андрію Івановичу під око влучила гумова куля «беркутівця», дивом залишився живим. «Беркут» бив його по ногах, витягував з повстанських лав гаком, бушлат порвав на ньому. За весь час революції лише двічі навідувався додому. Казав: «Я з Майдану приїду або з перемогою, або там загину…»