Довженко Олександр Петрович

Дата народження: 10 вересня 1894 року
Дата смерті: 25 листопада 1956 року
Знак зодіаку: Діва
Місце народження: місто Сосниця, Чернігівська область

Народився Олександр Довженко в бідній селянській родині. Горе було постійним гостем у родині Довженків. З чотирнадцяти дітей залишилися жити тільки двоє: Олександр і Параска.

Дитинство Олександра його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту.

З сімнадцяти років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Там він викладав декілька предметів через брак вчителів: природознавство, географію, фізику, малювання.

Восени 1917 року Довженко переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інституту. Він також став вільним слухачем на природничому факультеті вузу. А коли відкрилася Академія мистецтв, то Довженко вступив і туди.

У 1918 за напрямом Наркомосу викладав у Житомирській школі математику, фізику, літературу та фізкультуру. Там же познайомився з першою своєю дружиною — молодою вчителькою Варварою Криловою.

У самий розпал роману грянув 1919 рік — Мобілізація, полон у поляків. Довелося пережити очікування розстрілу.

Після встановлення радянської влади Довженко працював у Києві на посаді секретаря губернського відділу народної освіти, одночасно йому доручили завідування відділом мистецтв, комісарство в Театрі імені Шевченка, організацію профспілки працівників освіти.

У 1921–1923 роках він перейшов на дипломатичну службу і служив у Варні та Берліні. Вчився живопису в Мюнхені й у Берлінському художньому училищі.

У серпні 1923 року він повернувся до Харкова, де працював переважно художником, оформляючи книги та обкладинки журналів.

У 1923–1926 роках — був художником-ілюстратором газети «Вісти ВУЦВК» у м. Харкові.

Влітку 1926 року Олександр Петрович несподівано для багатьох відправився до Одеси, де почав вчитися кіновиробництва.

Під час роботи над фільмом «Арсенал» (1929) він познайомився з актрисою Юлією Солнцевою. Це було кохання з першого погляду і незабаром він запропонував їй руку і серце.

Український режисер був захоплений сучасною темою. Він створив «Землю» (1932) і повіз показувати фільм в Європу. Повернувшись на батьківщину із закордонного відрядження, режисер взявся за тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українафільм». Результатом став фільм «Іван» — найспірніший фільм Довженка, який відняв у нього більше року життя.

На Україні цей фільм зустріли неприязно, і режисер був змушений переїхати до Москви, щоб не відчувати себе одіозною фігурою.

Опинившись у Москві, Довженко пішов режисером на «Мосфільм», тоді ще студію «Союзкіно».

На початку 1933 року український письменник подав заявку на фільм про Далекий Схід. Заявку затвердили. Сталіну фільм «Аероград» (1934) сподобався, і в січні 1935 Довженка нагородили орденом Леніна.

Незважаючи на втому і нещодавно перенесену хворобу серця, Олександр Петрович не збирався відпочивати. Він першим з майстрів кіно надів військову форму. Сталося це 17 вересня 1939 року, коли Червона армія рушила на землі Західної України і Західної Білорусії. Довженко очолив фронтову кінознімальну групу.

У липні 1941 року разом з дружиною український та радянський письменник був евакуйований на Схід, до Уфи. Потім їх перевезли до Ашгабада, куди була переміщена Київська кіностудія.

Довженко просився на фронт, адже він був не тільки кінематографістом, але й досвідченим журналістом. У лютому 1942 року в званні полковника його відправили на Південно-Західний фронт.

У 1949–1951 і 1955–1956 роках — український кінорежисер працював викладачем ВДІКу.

На початку 50-х додалися українському письменнику життєві труднощі. У нього загострювалася хвороба серця. Довженко майже постійно відчував себе хворим.

Восени 1951 Олександр поїхав до Каховки на будівництво греблі. Побачене настільки вразило художника, що він вирішив поставити фільм про це будівництво та його людей. Але поставити картину український кінорежисер не встиг.

Помер видатний класик світового кінематографу у ніч на 25 листопада 1956 року. Завершувала «Поему про море» його дружина — Юлія Солнцева.

Похований на Новодівичому кладовищі Москви, ділянка № 3.

Вшанування пам’яті геніального митця Олександра Довженко в Україні є на вкрай низькому рівні. Те, що було зроблене, в основному було зроблене за часів СРСР та радянської влади: з 1957 року Київська кіностудія носить ім’я Довженка, у 1972-му було затверджено Золоту медаль ім. Довженка «За найкращий військово-патріотичний фільм», у 1960 році створено музей Довженка у батьківській хаті, попри те, що в Україні Довженко був персона нон-грата.