Кармалюк Устим Якимович

Дата народження: 10 березня 1787 року
Дата смерті: 22 жовтня 1835 року
Знак зодіаку: Риби
Місце народження: село Кармелюкове

Про ранній період життя Устима Кармалюка відомо небагато крім того, що він володів грамотою та достатньо розумівся у російській, польській мовах та у їдиші.

У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, а тому вирішив позбутися його і 1812 році віддав на 25 років до царської армії. Але той втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, що нападала на маєтки панів.

1813 — разом з Д. Хроном Кармелюк утік з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам’янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік із-під варти.

1814 — очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.

1817 — жандарми схопили Кармелюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік із В’ятської етапної в’язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.

Невдовзі після того, як його запроторили у Кам’янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в’язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармалюковою.

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська.

1825 — після етапу, що тривав більше року, Кармелюк із Тобольської каторжної в’язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків.

Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв’язав їх у довге полотнище. До кінця прив’язав камінь і закинув за частокіл в’язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в’язні — зранку камера була порожня.

1828 його знову піймали, розгром загону Кармалюка урядовими військами в селі Кальна Деражня, до судової відповідальності притягнуто 750 осіб, вирок Кармалюку — 101 удар батогами та довічна каторга, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскій губернії), знову втеча.

1830 — черговий арешт у Новій Синяві. Через два роки Кармелюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в’язниці.

1830–1835 — селянський рух під проводом Кармелюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волинь та Київщини. У ньому брали участь близько 20 000 селян, які здійснили понад 1 000 нападів на поміщицькі маєтки.

Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармелюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті.

Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський. Стріляли, говорить переказ, не кулею, а ґудзиком — тільки так можна убити «характерника», тобто чаклуна, яким вважали отамана.

Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві (тепер Хмельницька область), де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам’ятник.

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.