Павличко Дмитро Васильович

Дата народження: 28 вересня 1929 року
Знак зодіаку: Терези

Народився у селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в радянській десятирічці.

Від осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971–1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилася у 1953 р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),»Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973), „Таємниця твого обличчя“ (1974), „Спіраль“ (1984), „Поеми й притчі“ (1986), „Покаянні псалми“ (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів „Світовий сонет“ (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках „Магістралями слова“ (1978), „Над глибинами“ (1984), „Біля мужнього слова“ (1988).

Д. Павличко — один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка.

У 1990–1999 роках — народний депутат України. З 21 жовтня 2005 року — знову обраний народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 р., Павличка Дмитра Васильовича було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов.

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з’явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П’єра Ронсара, Жозе-Марія де Ередіа, Вітезслава Незвала та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Гвєздослава, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з’явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році.

В першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора з проблем української літератури. Тут опубліковано також матеріали про окремі персоналії та літературні явища чи події здебільшого за хронологічним принципом.

В другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора з проблем світової літератури. Часто ці праці були написані паралельно до прекладацьких проектів Павличка й слугують коментарем і доповненням до його перекладацького доробку.

З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці.

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року. Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за півкілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам’ятник Тарасу Шевченку.