‹ 
 ›
Сьогодні 6 жовтня 2024 року
Мій дім Україна
Інформаційний портал про суспільно-політичні та культурні події в Україні
 
Петлюра Симон Васильович

Петлюра Симон Васильович

Дата народження: 22 травня 1879 року
Дата смерті: 25 травня 1926 року
Знак зодіаку: Близнята
Місце народження: передмістя Полтави

Симон Петлюра походив із давніх козацьких і священицьких родин.

Після закінчення бурси у 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка.

З 1900 р. — член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію).

Під загрозою арешту восени 1902 р. виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі.

У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об’єднання з РСДРП. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував Михайло Грушевський.

На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна».

З липня 1906 р. — секретар київського щоденника «Рада», а від літа 1907 р. до 1908 р. — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».

1910 року одружився з Ольгою Більською. 1911 року в них народилась донька — Леся Петлюра (1911–1941).

З 1912 р. — редактор російськомовного журналу «Украинская Жизнь» (Москва), в якому публікувались Михайло Грушевський, Дмитро Донцов, Софія Русова, Сергій Єфремов, Максим Горький.

У роки Першої світової війни 1914–1918 рр. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.

Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.

У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду Володимира Винниченка), пішов у відставку.

У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організував упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств був заарештований 27 липня, разом з М. Поршем.

Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в’язниці і обраний до складу Директорії УНР. Гетьман Скоропадський у своїх спогадах писав, що 12 листопада (30 жовтня) 1918 міністр юстиції Української Держави В’язлов за його особистою вказівкою звільнив з-під арешту Петлюру, який негайно виїхав до Білої Церкви.

Петлюра Симон Васильович

З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.

У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.

5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава).

31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії.

У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії».

Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 р. анархістом С. — Ш. Шварцбардом, вважають, що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограду до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.

Похований Петлюра на кладовищі Монпарнас у Парижі.


вгору