Блохін Олег Володимирович

Дата народження: 5 листопада 1952 року
Знак зодіаку: Скорпіон
Місце народження: місто Київ

Батько — Блохін Володимир Іванович (1922 року народження), заступник голови Київської обласної ради товариства «Трудові резерви». Мати — Адаменко Катерина Захарівна (1918 року народження), заступник декана факультету промислового цивільного будівництва Київського будівельного інституту. Дочка — Ірина Олегівна (1983 року народження). Брат — Блохін Микола Володимирович (1939 року народження).

На відміну від багатьох своїх ровесників Олег ніколи не перебирав види спорту, перш ніж зупинитися на якомусь одному. Вибір на користь футболу був зроблений у ранньому дитинстві, хоча мамі, відомої в Радянському Союзі бігунці, дуже хотілося, щоб Олег став легкоатлетом.

Він був прийнятий в юнацьку школу «Динамо» (Київ), потім у дубль прославленого клубу. Незабаром зайняв місце в основному складі команди, з якою став 7-кратним чемпіоном СРСР, п’ять разів з товаришами по команді здійснював коло пошани після перемог у розіграші Кубка СРСР.

Блохін послідовно грав за збірні СРСР: юнацьку, молодіжну (другий призер відповідного чемпіонату Європи 1972 року), олімпійську (бронзовий призер на двох Олімпійських іграх — у 1972 і 1976 роках), першу (в 1977, 1979 і 1981 роках був її капітаном).

У 1975 році, коли київські динамівці виграли Кубок кубків і Суперкубок, а до Олега прийшло міжнародне визнання, він вже мав славу футболіста, який визначає командну гру. Він упевнено взаємодіяв з усіма партнерами, маневрував по фронту атаки, рішуче вступав у боротьбу при втраті м’яча, опиняючись організатором багатьох комбінацій.

Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м’ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м’ячів (це ще два всесоюзних рекорди). У п’яти випадках (частіше за інших) очолював список бомбардирів чергової першості СРСР. 15 разів (як ніхто інший) називався в числі кращих гравців сезону, причому в 13 (!) випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний кращим футболістом СРСР (у 1973, 1974, 1975 роках), Заслужений майстер спорту.

Він стає володарем «Золотого м’яча», інакше кажучи, першим футболістом Європи (за опитуванням тижневика «Франс футбол»), а через шість років у такому ж анкетуванні провідних спортивних видань Старого Світу розташовується на п’ятому місці.

Протягом майже двадцяти років Блохін зберігав прекрасну форму, відмовляючи собі у всіх задоволеннях. Микита Симонян вважає, що Блохін мав би на своєму рахунку більше забитих м’ячів, грай він на вістрі атаки.

Блохін по праву вважався універсальним форвардом. У 1973 році він забив гол збірній Франції з позиції лівого крайнього. У тому ж сезоні він двічі уразив ворота московських одноклубників — із зон лівого напівсереднього і центрального нападаючого, ворота «Арарату» розстріляв під дуже гострим кутом.

У 2003–2007 роках — головний тренер збірної України. З ним вона прийшла до свого вищого досягнення — стала чвертьфіналістом чемпіонату світу 2006 р. В даний час знову є головним тренером збірної України, був призначений на цю посаду навесні 2011 р.

Олег Володимирович Блохін — автор книг «Гол, який я не забив», «Право на гол» (у співавторстві), «Випробовує футбол», «Футбол на все життя» (два видання).