Києво-Печерська Лавра

Києво-Печерська Свято-Успенська Лавра міститься на правому березі Дніпра, на високих дніпровських пагорбах. Перші ченці, які заселили нинішню Лавру, селилися в печерах — звідти й пішла назва монастиря. Лавра — це почесне звання, яке присуджується лише великим та впливовим монастирям. Почавши своє існування з перших печер, які було викопано у 11 сторіччі, впродовж 9 віків Києво-Печерська Лавра перетворилася в величний комплекс церков та монастирів, які справляють неабияке враження не лише на віруючих людей, але й на звичайних туристів.

Історія Києво-Печерської Лаври сходить до 1051 року, коли повернувся зі Свято-Афонської гори чернець Антоній, та поселився в печері в балці між двох пагорбів. Печеру цю викопав для себе батько Іларіон, духівник Ярослава Мудрого. Незадовго до повернення Антонія Іларіон залишив печеру, прийнявши сан митрополита. Треба відзначити, що Іларіон став першим митрополитом російського походження. До Антонія потягнулися послідовники. Коли число ченців досягло 12, на сусідній горі Антоній вирив для себе нову печеру. Згодом, перші печери були названі далекими, а другі — близькими. Поступово з’являлися всі нові печери, вони з’єднувалися один з одним лабіринтами, уміщаючи все нових і нових ченців. Число послідовників Антонія росло, їм ставало тісно в печерах, і тоді була побудована Успенська церква та келії на поверхні. На прохання Антонія, Князь Ізяслав подарував монастирю територію, що включає в себе всю гору над печерами. В 1062 році монастир був названий Печерським. Після смерті Антонія в 1073, його поховали в печері, надалі в такий же спосіб стали ховати й інших ченців. Печери залишилися місцем проживання лише самих аскетичних ченців-відлюдників. Печерний монастир удостоював частими відвідуваннями сам князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого. Київська знать теж виказувала повагу до монастиря.

У період 1106–1108 р. р. при участі преподобного Алипія, а також грецьких зодчих та живописців, була побудована церква над воротами головного входу в монастир. Її так і назвали Надбрамна або Троїцька Надбрамная церква (Церква Святої Трійці над брамою). Незважаючи на минулі століття, церква пережила руйнівні набіги, пожежі, і збереглася до нашого часу.

Ченці й затворники Києво-Печерської обителі відрізнялися високими моральними якостями та шляхетними вчинками, що викликало повагу в освічених і впливових людей того часу. Поступово, монастир перетворюється у своєрідну освітню установу, академію православних правителів. З усіх куточків Русі сюди починають стікатися не тільки знатні, але й освічені люди. Від часу виникнення Києво-Печерської Лаври до початку 13 століття із числа ченців вийшло 50 єпископів, призначених на служіння в різні куточки держави. Слава про монастир розійшлася далеко за межі Русі.

Під час навали орд Батия в 1240 році Києво-Печерська Лавра була розорена й розграбована. Більшість ченців було вбито, частині вдалося втекти. Після цих подій достовірних відомостей про монастир немає аж до 14 століття, коли він був відбудований і навіть став усипальницею князів та іншої знаті. Але наприкінці століття знову був розграбований і спалений кримським ханом Менгли I Гераем (Гиреєм). В 16 столітті, незважаючи на перешкоди, що виникають у зв’язку з покатоличенням частини українських земель, монастирю вдалося вистояти. Навіть втративши частину свого авторитету й слави, Києво-Печерський монастир залишався духовним і культурно-освітнім оплотом. Статус Лаври монастир одержав в 1688 році.

В 1615 році архімандрит Єлисей Плетенецький відкрив при Києво-Печерській Лаврі друкарню, яка довгий час залишалася найбільшою в Києві. Дуже відома була й іконописна майстерня Лаври. В 18 столітті навколо монастиря з’являються земляний вал і кам’яна стіна. Велика пожежа, яка охопила Лавру в 1718 році, знищила усі дерев’яні будівлі на території монастиря й деякі кам’яні, згоріли також архів Києво-Печерської Лаври й бібліотека.

В 1720 році почалося відновлення монастиря. Саме цей час вважається розквітом стилю бароко в Києво-Печерській Лаврі. Приблизно тоді ж будується Велика Лаврська Дзвіниця висотою 96,5 метрів, яка аж до середини 20 століття була найвищою будовою в Києві. В 19 столітті Києво-Печерська Лавра містила в собі вже 6 монастирів: Головний (при Великій церкві), Близькі Печери, Далекі Печери, Лікарняний, Китаївське пустище й Голосіївське пустище.

Після Жовтневої революції 1917 року, для Києво-Печерської Лаври, як і для багатьох інших християнських святинь, прийшли важкі часи. В 1918 році був жорстоко вбитий настоятель Києво-Печерської Лаври митрополит Володимир. Майно Лаври було націоналізовано, на її території відкрили музейне містечко, а в 1930 році монастир був ліквідований.

Непоправні втрати понесла Лавра під час Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1941 року був висаджений в повітря Свято-Успенський собор, причому дотепер ідуть суперечки, хто і навіщо це зробив. У той же час, в 1941 році на території Нижньої Лаври відновив свою діяльність монастир. В 1961 році монастир знову скасували. Тільки в 1988 році, із приводу святкування 1000-річчя хрещення Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами була передана громаді, а в 1990 році до монастиря повернулися й Близькі печери. В 1990 році Києво-Печерська Лавра внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2000 році відновлений і освячений Успенський собор.

У різний час із Лаврою були зв’язані легендарні діячі, такі як: літописець Нестор, живописець Аліпий, Агапит — учень Антонія, цілитель, просвітитель Петро Могила, на честь якого названа академія в Києві, а також інші видатні особистості.

У печерах Лаври знайшли притулок мощі богатиря Чобітько, який прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі, побравши ім’я Ілля, якого вважають прототипом героя переказів Іллі Муромця. В 1643 році преподібний Ілія з Мурому був прилічений до сонму святих і канонізований. На території Лаври похований і Петро Аркадійович Столипін, вбитий в Києві в 1911 році.